ВІЗУАЛЬНА ПЛАСТИЧНА ВИРАЗНІСТЬ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА (1990-ті – ПОЧАТОК 2000-х рр.)
Мета статті – виявити специфіку використання візуальної пластичної виразності українськими режисерами в 1990-ті – на початку 2000-х рр. на основі мистецтвознавчого аналізу театральних постановок авангардних, драматичних театрів та театрів-студій. Методологія дослідження. Застосовано типологічний ме...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
Kyiv National University of Culture and Arts
2020-07-01
|
| Series: | Культура і мистецтво у сучасному світі |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://culture-art-knukim.pp.ua/article/view/208260 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Мета статті – виявити специфіку використання візуальної пластичної виразності українськими режисерами в 1990-ті – на початку 2000-х рр. на основі мистецтвознавчого аналізу театральних постановок авангардних, драматичних театрів та театрів-студій. Методологія дослідження. Застосовано типологічний метод, що посприяв виявленню факторів впливу на актуалізацію візуальної пластичної виразності; семіотичний метод, завдяки якому засоби пластичної виразності розглянуто відповідно до теорії знаку та знакових систем як художньо-естетичні символи, що несуть узагальнену сенсову інформацію; метод мистецтвознавчого аналізу – для виявлення специфіки використання засобів пластичної виразності українськими режисерами та ін. Наукова новизна. Вперше у вітчизняному мистецтвознавстві досліджено проблематику візуальної пластичної виразності у творчості українських режисерів авангардних, драматичних театрів та театрів-студій у 1990-ті – на початку 2000-х рр.; на основі мистецтвознавчого аналізу театральних постановок В. Більченка, В. Троїцького та А. Жолдака виявлено специфіку та індивідуальні особливості використання засобів пластичної виразності українськими режисерами з метою розкриття сенсово- змістового наповнення сценічних творів. Висновки. Доведено, що в українському театральному мистецтві кінця ХХ – початку ХХІ ст. режисерські пошуки у сфері візуальної пластичної виразності проявилися передусім у контексті активного інтегрування різноманітних пластичних елементів як доповнення вербальної структури постановки та/або її заміни у певні моменти сценічної дії, відповідно до авторського бачення постановника, з метою посилення сенсово-змістового навантаження твору. Співвідношення вираження та зображення в сучасному українському театральному мистецтві породжує інноваційні підходи до осмислення та освоєння пластичного мистецтва.
|
|---|---|
| ISSN: | 2410-1915 2616-423X |