Купівля і продаж землі в Османській імперії XV-XIX століть
У сучасній історіографії усталеною є думка про те, що в Османській імперії не існувало ринку землі в сучасному економічному тлумаченні. Базуючись на створеній у XVIII столітті концепції феодалізму й розвиненої в працях марксистсько-радянського штибу, було створено образ суспільства, що не знало прив...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
Borys Grinchenko Kyiv Metropolitan University
2019-09-01
|
| Series: | Cхід |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://skhid.kubg.edu.ua/article/view/170298 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | У сучасній історіографії усталеною є думка про те, що в Османській імперії не існувало ринку землі в сучасному економічному тлумаченні. Базуючись на створеній у XVIII столітті концепції феодалізму й розвиненої в працях марксистсько-радянського штибу, було створено образ суспільства, що не знало приватної власності на землю, яка належала обмеженій кількості юридично повноправних вельмож. Для «Сходу» й для Османської імперії зокрема, ця теорія, органічно поєднуючись із концепцією «східного деспотизму», створила хибне уявлення про земельні відносини, згідно з яким, неначебто, вся земля належала державі, уособленням якої була постать султана, що роздавав земельні наділи в тимчасове користування. Користувачі земельних угідь не мали права продати, купити, орендувати, заповідати, розділяти земельний наділ тощо. Люди, що працювали на землі, були лише тимчасовими тримачами-орендаторами, які постійно перебували під економічним, а часто й під фізичним гнітом привілейованої частини османського суспільства (здебільшого військової), й ледь не на становищі рабів, прикріплених до тієї чи іншої ділянки. Навіть привілейовані верстви володіли землею на час несення державної служби і моментально втрачали будь-які права на землю після припинення служби. Згідно такої картини, приватної власності на землю не могло бути апріорі. У статті здійснюється спроба довести на основі законодавчих актів, що в Османській імперії існував вільний ринок землі, яка могла бути об’єктом економічних стосунків між усіма підданими Османської держави, що земля була поділена на велику кількість різноманітних типів в залежності від економічних та природніх обставин, земельний наділ міг знаходитися в приватній власності, а типологія землі в Османській імперії була зумовлена максимізацією прибутку держави. Кричуща невідповідність даних, базованих вже на перекладених і доступних джерелах із історії османських земельних відносин ґрунтується на застарілому радянському погляді, складності перекладу османських юридичних та економічних термінів та недотриманні принципу історизму при зіставленні османських соціоекономічних реалій із сучасними. |
|---|---|
| ISSN: | 1728-9343 2411-3093 |