Типологія інертивних конструкцій з дієприкметником ІІ: на матеріалах германських мов (VI–XIII ст.).
Актуальність наукової розвідки полягає у тому, що давньогерманський матеріал надає лише спорадичні випадки використання дієприкметника ІІ без службового дієслова у функції самостійного присудка. Дієприкметник ІІ постає носієм граматичного станового значення пасивності. Вживання дієприкметника ІІ у...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
Alfred Nobel University Publisher
2020-04-01
|
| Series: | Вісник університету ім. А. Нобеля. Серія Філологічні науки |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://phil.duan.edu.ua/images/PDF/2020/1/34.pdf |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Актуальність наукової розвідки полягає у тому, що давньогерманський матеріал надає лише
спорадичні випадки використання дієприкметника ІІ без службового дієслова у функції самостійного
присудка. Дієприкметник ІІ постає носієм граматичного станового значення пасивності. Вживання дієприкметника ІІ у давньогерманських мовах можна простежити, аналізуючи різні типи контексту за різними синтаксичними параметрами. Саме тому метою статті є здійснення спроби осмислити станову специфіку конструкцій із дієприкметником ІІ на прикладі давньогерманських
мов різних ареалів – західногерманського і гото-скандинавького – та визначити спільні і відмінні
особливості та ознаки, які сприяли формуванню станової парадигми загалом. У статті визначено, що у готській мові станові протокатегоріальні конструкції із дієприкметником ІІ вживаються у
самостійних відрізках складносурядного речення, їм притаманні відтінки результативності, одночасна переддія, охоплення суб’єкта процесом або відстороненість виконавця дії від процесу. Встановлено, що у подібних станових протокатегоріальних конструкціях давньоверхньонімецької мови, навпаки, спостерігаються лише відтінки результативності, наявні процесуальні відношення у зв’язку із
завершеною дією у минулому, конкретизовано спрямованість на об’єкт. Однією із відмінностей було
те, що у конструкціях із дієприкметником ІІ у давньоверхньонімецькій мові вживався і вказівний займенник, у тандемі таке поєднання означає передчасність дії або послідовність подій. Також виявлено ще одну відмітну рису, яка відрізняє станові протокатегоріальні конструкції такого типу від
інших давньогерманських: поєднання скороченої та розгорнутої форм дієприкметника ІІ в одному
реченні. Проаналізовано давньоанглійські та давньоісландські тексти і виявлено значну кількість
станових протокатегоріальних конструкцій такого типу. Тут відбувається поєднання елементів значень, що пов’язані з реальністю та осмислення ознаки, що виражається дієприкметником, як результату чиєїсь попередньої діяльності. Ураховуючи наведені положення, узагальнимо, що станові
протокатегоріальні конструкції із дієприкметником ІІ не мають абсолютного станового значення у
давньогерманських мовах, однак відтінки становості їм певною мірою властиві. |
|---|---|
| ISSN: | 2523-4463 2523-4749 |